ПЕРШИЙ ІНФОРМАЦІЙНИЙ ПОРТАЛ КНЕУ

В продовження освітньої серії публікацій на sarkneu.at.ua

«Найбільш важке
та гірке рабство —
рабство у рабів».   ■ Платон

Нерозумно мучити суспільствознавців запитанням: чи станеться найближчим часом революція. Річ у тім, що соціальна реальність не так прогнозується, як проектується. Професор соціології може на це запитання відповісти ствердно й однозначно лише в тому разі, якщо він сам виношує проект революції та при цьому переконаний в успіху задуму. Щоправда, говоритиме він пошепки і в колі своїх соратників.
Інша справа — передумови соціальних протестів. Тут усе гаразд: за даними Інституту Горшеніна, 45,3% українців готові брати участь в акціях протесту. Згідно з дослідженням Київського міжнародного інституту соціології (КМІС) 57% українців вважають, що справи в країні йдуть у неправильному напрямку, ще 12% думають, що справи взагалі не йдуть. Регіонали стрімко втрачають підтримку навіть донецького електорату. На сході й півдні України кількість громадян, які підтримують дії влади, скоротилася із 70% до 17%.
І це лише початок. Комунальні платежі зростатимуть, продукти знову подорожчають, малі підприємці остаточно підуть на канікули... При цьому влада всім нам по телевізору пояснюватиме, що економічні показники зростають, жити стає краще й веселіше. Це дратує навіть мене. Я кажу «навіть», оскільки, на відміну від багатьох наших співвітчизників, не схильний звинувачувати в усіх бідах уряд. Зрештою, харчі та бензин дорожчають в усьому світі, ціну газу дали нам згори, а пенсіонерів стільки, що вони вже давно становлять головну економічну загрозу національній безпеці. Усе це прикро, і з цим доводиться миритися. Але коли говорять, що все гаразд, хочеться плюватися й заперечувати. Причому слів явно бракує. 45,3% українців уже готові «поговорити», інші невдовзі підтягнуться. Влада наближає цей день як може.
Але революції може й не статися. В українській еліті немає лідерів, здатних об'єднати націю. Звісно, існує пригноблена опозиція. Але соцопитування показують, що українці дедалі менше довіряють не лише владі, а й цій опозиції. Відповідно до результатів соцдослідження, проведеного Research&Branding Group, головного опозиціонера країни, Юлію Тимошенко, підтримують лише 13% населення. Це «нереволюційний відсоток». Так звана українська еліта незалежно від партійної приналежності дискредитувала себе цілком. А іншої немає.
Двадцять років в еліту рекрутувалися аж ніяк не найкращі представники народу. Українці це відчувають. Крім того, ми подорослішали й нас нудить від обіцянок «покращення життя вже сьогодні». Ми дедалі менше віримо популістам. Мені здається, що зневіра українців у своїх вождях свідчить, що в суспільстві помалу починає формуватися соціальний запит на чесних професіоналів у владі- Звідки візьмуться ці професіонали — невідомо. Можливо, вони з'являться в ході масових заворушень, можливо, проникнуть у владу під чужою личиною. У будь-якому разі, народ уже відкрив вакансії національних лідерів. І це дуже добре, це навіть краще, ніж революція. Адже, в остаточному підсумку, нам потрібні не революції, а компетентна влада.
Дмитро Фіонік.

http://kontrakty.ua - портал для бизнеса.